ВІЙНА І МИР У Луцького військового госпіталю ...

друк коментувати 26 травня 2011, 00:00 Вечорниці
ВІЙНА І МИР У Луцького військового госпіталю ... ВІЙНА І МИР

У Луцького військового госпіталю — власний автобіографічний роман, а у ньому — лише два розділи. Тут щиро вірять, що у розділі "Війна" поставлено остаточну крапку, а розділ "Мир" писатиметься доти, доки буде потрібною допомога цього медичного закладу. 


Луцький гарнізонний військовий госпіталь був сформований наступного ж дня після нападу німців на країну рад — 23 червня 1941 року. Офіційно його назвали "евакуаційний госпіталь №1960 хірургічного профілю на 200 ліжок". 25 червня Луцьк уже топтав чобіт німецького солдата з групи армій "Південь", тож формування госпіталю відбувалося у Херсоні. На цей процес пішло п'ять днів. Отримали транспорт: один вантажний півторатонний автомобіль, один –легковий і дві кінні підводи.
Госпіталь надавав медичну допомогу не лише воїнам, але і простому населенню, яке постраждало під час війни. За півтора місяця перебування у Херсоні госпіталь на 200 ліжок надав допомогу 726 пораненим, не повернувши до життя лише трьох із них.
11 серпня 1941-го року німці були уже під Херсоном. Над містом нависла реальна загроза окупації. 12 серпня командування госпіталю отримало наказ про негайне завершення роботи та евакуацію лікувального закладу у тил разом з пораненими. О другій годині ночі, під вибухи снарядів, пароплав, перевантажений людьми та майном, поволі відплив від пристані, узявши курс у напрямку Запорізької області. Рейс тривав три доби, і весь цей час над пароплавом нишпорили у небі літаки...
За весь час війни госпіталь змінював місце дислокації 15 разів, подолав більш ніж 7 тисяч кілометрів, з них разом з військами – більш ніж 3 тисячі кілометрів. Під час воєнних лихоліть особовий склад госпіталю прийняв і надав своєчасну медичну допомогу 11 тисячам 162 пораненим, більш ніж 80 відсотків яких повернулися у діючу армію.
Госпіталь надавав допомогу пораненим під час штурму Східного валу на Дніпрі, у Львівсько-Сандомирській операції, форсуванні Вісли та Одеру, в розгромі фашистів під Берліном, а закінчив бойовий шлях у німецькому місті Шеневальде.
22 червня 1945-го, через чотири роки після початку війни, особовий склад госпіталю, виконавши свою місію, виїхав з Німеччини назад до Радянського Союзу. 20 серпня того ж року госпіталь прибув у Луцьк на місце постійної дислокації – для медичного забезпечення життєдіяльності військ в мирний час і увійшов до складу Прикарпатського військового округу.
Уже наприкінці вересня у цей медичний заклад госпіталізували перших поранених і хворих воїнів Луцького гарнізону. Замість ліжок – грубо збиті двоярусні нари, не вистачало матраців і подушок, майже не було столового посуду (кухлями слугували порожні консервні банки), не було електрики, не вистачало води, медикаментів, та й у дворі було непрохідне болото. Щоб створити хоч такі-сякі умови, особовий склад працював не покладаючи рук.
П`ятдесят років тому, 14 лютого 1961-го, госпіталю присвоїли умовну назву "Військова частина №44872".
За мирний період госпіталь прийняв і пролікував більш ніж 70 тисяч осіб, 95 відсотків пацієнтів повернулися до військових лав. Майже 204 тисячі хворих отримали кваліфіковану медичну допомогу у поліклініці госпіталю.
Протягом тільки останніх десяти років хірургами цього закладу було зроблено 5 тисяч 270 стаціонарних оперативних втручань, з них більше тисячі втручань — з розряду складних: на органах черевної і грудної порожнин. За останні п'ять років заготовлено приблизно чотириста літрів донорської крові.
Нині колектив Луцького військового госпіталю (військова частина А4554) трудиться над поліпшенням здоров'я військовослужбовців та членів їхніх сімей, пенсіонерів Міністерства оборони України, працівників Збройних сил України, цивільного населення та військовослужбовців інших військових формувань.
* * *
Незважаючи на героїчне минуле і нинішні досягнення, питання про закриття Луцького військового госпіталю поставало неодноразово. Можливо дуже вже комусь до вподоби приміщення, яке є пам'яткою архітектури національного значення.
"Госпіталь мусить працювати, щоб забезпечити ветеранам і медичну, і психологічну, і навіть духовну допомогу, — говорить начальник Луцького військового гарнізонного госпіталю Олександр Хоменко. — Я розмовляю з ними однією мовою, думаю так само, як вони, розумію ветеранів, як ніхто інший, тому що сам свого часу пройшов крізь афганське пекло, тож твердо знаю: госпіталь ветеранам потрібен".
Олександр Хоменко віддав цьому медичному закладу двадцять чотири роки. Спочатку трудився начальником хірургічного відділення, потім — начальником медичної частини, а в 2006-му отримав категорію оперуючого начальника госпіталю.
— Головною проблемою госпіталю, як і медицини чи Збройних сил загалом, є недостатнє фінансування, — стверджує Олександр Хоменко. — Значну фінансову підтримку отримуємо від своїх колишніх пацієнтів, бо деякі з них стали людьми заможними, мають свій бізнес, тож і хворим допомагають. За благодійну допомогу ми розпочали досить-таки великий об'єм ремонтних робіт. Я прекрасно розумію, що, чим благородніша, чим потрібніша справа, тим важче знайти кошти у державному бюджеті. Тому задля здійснення благодійної діяльності в інтересах ветеранів Збройних сил України, СБУ, ветеранів Великої Вітчизняної війни, Афганістану, хворих і хронічно хворих пацієнтів Луцького військового госпіталю, цивільного населення Волині створено благодійний фонд "Ветеранські ініціативи". Хочемо через фонд придбати комп'ютерний томограф і сучасний реанімобіль. Загалом же можливості госпіталю досить потужні, адже тут трудиться колектив однодумців, відданих справі висококваліфікованих фахівців. На хорошому рівні поставлена хірургічна робота, оперуємо на органах черевної порожнини, урологічні захворювання, периферичні судини, надаємо травматологічну допомогу, практикуємо відновні операції на великих суглобах. Високий рівень роботи і у терапевтичного та інфекційного відділень. На рівні керівництва департаменту охорони здоров'я Міністерства оборони України вирішено питання про відкриття нового відділення – неврологічного. Зараз дуже багато хворих з патологією периферійної нервової системи. На жаль поширеними стали інсульти.
— Хворі забезпечені медикаментами на 92 відсотки, — продовжує начальник Луцького військового гарнізонного госпіталю Олександр Хоменко. — Ніде в області вам не назвуть такої високої цифри. Так, як годують хворих у нас, не харчують, певно, у жодному іншому медичному закладі області. Та й не завжди ветерани удома так поїдять. Бо я особисто сумніваюся, що дідусь-ветеран щоденно вживає м'ясо, а у нас м'ясо дають двічі, а то й тричі на день. Крім того, у меню постійно є риба, масло, яйця, твердий сир, молочні каші. Значно поліпшились і побутові умови. Операційну і реанімацію цього року обладнали кондиціонерами, придбали три концентратори кисню, один з них – за програмою Департаменту охорони здоров'я Міністерства оборони України. Ветерани Великої Вітчизняної війни і афганці практично кожного року проходять стаціонарне лікування.
— Проблема полягає у тому, — акцентує увагу Хоменко, — що ветерани війни і бойових дій на території Афганістану мешкають по усій Волині, а наш госпіталь, який за програмою медичного забезпечення охоплює усю область, не має власного реанімобіля, щоб привезти 80-річного дідуся чи важкохворого через усю Волинь до Луцька. Доставляти його УАЗом – це не серйозно. Нам доводиться домовлятися з керівниками цивільної медицини, просити транспорт у них. Тому ми не можемо обійтись без власного реанімобіля. Про необхідність придбання комп'ютерного томографа я вже казав.
— Так вийшло, що я втратив довіру до цивільних лікарів, – говорить військовий пенсіонер Гліб Сергєєв. – Мав онкологічну хворобу, і ніхто з цивільних медиків не подарував мені надії на життя. Шість разів проходив курси хіміотерапії, внаслідок яких практично усі мої внутрішні органи було пошкоджено. А у цьому госпіталі мені допомогли. Завжди повторюю, що залишився на цьому світі завдяки Богу, дружині, Хоменку і, звісно, всьому колективу медичного закладу.
...Полковник Віктор Гавриленко, один із попередніх керівників госпіталю, зініціював появу в медичному закладі храму — невеличкої каплички, яка діє досі. Сподіваємося, з Божою і людською допомогою буде зроблено усе можливе, щоб на заходах з нагоди 70-річчя діяльності госпіталю без уваги не залишився жоден ветеран чи медичний працівник, причетний до ювілею.
Ірина БУРА.
Розрахунковий рахунок фонду "Ветеранські ініціативи": 26002060514550 у ПриватБанку, МФО 303440, телефон: 0509209912.


Автор: Ірина БУРА

Додати коментар

captcha

Коментар повинен бути лаконічним та змістовним.
Коментарі, що містять мат і комерційну рекламу видаляються без попередження. Будь ласка, поважайте один одного.